Кобра

Спіймала кролика уранці хижа Кобра.
Поснідала, сказати можна, дуже добре.
Її на сон тягло — одначе не лягла,
А на всі сторони сичати почала:
— Гей, звірі, кривдить Кінь гнідий малу Ягницю.
Без міри хрума в лузі запашну травицю.
І може з’їсти всю, лукавий, до кінця.
А що, скажіть на милість, їстиме Вівця?
Це, м’яко кажучи, звичайне свинство.
А як суворіше — свавілля і безчинство, —
Галасувала підла Кобра так півдня,
Хоч і не гнівалась Овечка на Коня,
Бо в лузі трав завжди було багато.
Й жила вона у мирі й дружбі із гриватим.
Чого ж змія сичала? Розкриваю суть:
Щоб від гріха свого увагу відвернуть.
. . . . . . . . . . . . .
Забувши про людську мораль і про закони,
Так діють деякі ділки із Вашінгтона.