Зозуля

    В сусідчине м’яке гніздечко
    Підкинула Зозуля і своє яєчко.
Мовляв, та любить про нащадків турбуватись,
        А я ще буду дівувати!
        Присівши на дубовому сучку,
        Затарабанила: «Ку-ку! Ку-ку!»
І доки щастя іншим віщувала,
Зозуленятко шкаралупу проклювало
        І нумо ширше роззявляти рота,
        Пищать щосили,
        Аби харчі йому носили,
Про нього щоб була лише турбота!
    І щоб позбутись зайвих свідків,
    З гніздечка випхнуло пташат сусідки.
        Усе те бачила Зозуля-мати,
        Але й не думала малого зупиняти,
        Бо на сусідському горбі
    Нести життєву ношу легко дуже,
        А спробуй, друже,
        На плечі взять собі!