Жарти

Занедужала вдовиця,
Вже не милий білий світ,
Цілу ніч мужчина сниться,
Молодий, десь тридцять літ!
Чорновусий, товстогубий
А цілує — просто рай.
Ніжно шепче, щиро любить,
Вік живи, не помирай!
А прокинулась — нікого,
Лиш подушечка м’яка.
Приголубила б будь-кого,
Аби тільки... мужика!
Встала, вийшла. По дорозі
Шкандибає сивий дід.
Бідолаха йти не в змозі,
А не те що — в лівий хід!
— Зачекай! — благає жінка, —
Я нездужаю в цю мить.
Зазирни хоч на хвилинку,
А то більш мені не жить! —
Змилосердився мужчина,
Причвалав допомагать:
— А що в тебе за причина? —
А вона мерщій лягать!..
Розсупонилась, зомліла,
Білі перса розвела.
Дід мерщій узявсь до діла —
І вдовиця ожила!
Де й поділися хвороби,
Життєдайність б’ж ключем.
— То була лиш перша спроба,
Приголуб мене іще! —
Глянув дід на молодицю
І підкинув їй слівце:
— Жартувать так не годиться,
Скажи — дякую й за це!

А мораль тут пригодиться,
Пам’ятати слід!
Як захоче молодиця,
То згодиться й дід!