Сірко і Вовк

    Сірко з Рябком в дворі побився
І з Василем-котом зчепився, посварився.
    А жив не так щоб і багато:
    І конура була за хату,
І їв Сірко, що всім перепадало,
    Та часом скаржився, що мало!
Зате любив чи в спеку, чи на лютому морозі
    Полежать на порозі!
Герой він був не з позитивних,
За грубість потрапляв в число противних,
    Але ніколи у житті не кис!
    Одного разу він поплентався у ліс.
Аж гульк, а Вовк біжить йому навскіс:
    — Здоров! Який лихий тебе приніс?
    Набридло жити у господі?
    І що там за життя, нудьга, та й годі!
    І не доспиш, не доїси,
    Такої, як у нас, краси
        Нема на світі!
        Ми вільні й ситі!
Поглянь, побігло оленя мигцем,
Яке смачне його м’ясце.
А он, ти бачиш, поросятко від своїх відбилось,
        Його сальце — тобі такого і не снилось!
        Залиш господу та ходімо в ліс! —
Але Сірко тримає вище ніс:
— Хіба ж ото свобода? — каже він. — Та це ж — розбій!
Хто сильний, той живе на розсуд свій,
        А бідне Оленя
        Трясеться за життя щодня.
О ні, цей жеребок не мій.
Буть зрадником, до тебе перейти?
    Іди під три чорти!
Мені миліше рідний стерегти поріг! —
    Махнув хвостом і до села побіг!