Рябко, Сорока і Вовки

        До вовчої лихої зграї,
        Що ждала слушної години,
        Аби напасти на житло людини,
        Сорока з вільхи промовляє:
        — У нашім мирнім, ріднім краї
        Вовків ніхто не проклинає.
    Тут людям, правду кажучи, не до війни,
Бо настраждалися від неї, клятої, на цілий вік вони!
        Не нападайте, ради Бога,
    Нехай їм мирна стелиться дорога.
        — У кого ж просиш ти пощади? —
        Рябко в Сороки запитав, —
    Якщо вовки допалися до лісової влади,
    То там ні в кого вже немає прав.
А нам, Сороко, як і людям, панікувать не варто із тобою:
Допоки ворог зрадницьки, підступно не напав,
        Готові будьмо до двобою!

Щоб ворог рідну землю сплюндрувать не зміг, —
Чатуй, пильнуй, не допусти його і на поріг!