Пацюк і Лисиця

    У лісі темною порою
    Вовки ладнались до розбою!
    І ось, щоб їм не помилиться,
    Послали в розвідку Лисицю.
Прибігла до села, а далі йти боїться!
    Коли це гульк — з нори, з-під хати,
    Шмигнув Пацюк вгодований, пузатий.
        — О, любий брате,
    Чи можна перенести біль розлук?!
        Дозволь тебе обняти!
        Яка я рада,
        О, яка я рада!
        А правда,
Що твій господар уночі не спить, а йде овець охороняти?
        — Та ні!
    Надіється на вуличні вогні,
    А сам хропе без задніх ніг!
        — А як курник? —
        Лисиця натякає.
        — Не замикає, правда!
        Він звик,
Що курочок давно ніхто уже не краде!
        — Приходь же, брате,
        У ліс до мене гостювати!
        А я піду,
        Щоб не потрапить у біду! —
        Пацюк в нору свою заліз,
    Лисиця ж махонула в ліс!
А вранці глянув заспаний господар із дверей,
А у господі — ні овець, а ні курей!

        Оберігайте таємниці,
        Не сплять розлючені вовки,
        На них працюють і лисиці,
        Й домашні, — навіть пацюки.