Ластівка і Ластовенята

            Весною
        Чудовою порою,
Коли до серця милого кохане тягнеться сердечко,
    Зліпила Ластівка гніздечко
    І не одне знесла яєчко!
Посиділа на них щаслива мати
    І дочекалась пташенят!
    І вже не втомиться літати
    Співати, щебетати!
        Із ранньої години
        До пізньої хвилини
Хапає на ходу жучків, комашенят
    Для любих пташенят!
    Про себее вже нема турботи,
        Аби лише ситеньким
            Жовтенький
        Був кожен ротик!
    У пір’я вбралися ластовенята.
            Навчила мати
            Їх літати,
А ті все ждут від матері комашенят!
    — Е, ні! — сказала мати
    Коханим літкам на докір, —
    Не та уже у мене сила,
    Щоб я довіку їжу вам носила. 
    Вже маєте ви гострий зір
        І дужі крила!

    Трудитись Ластівка учила!