Лакей

В ООН біля дверей
Снує Джентльмен, верткий, мов глист.
— Хто я? Я — незалежний журналіст,
Високих сповнений ідей! —
Снує, снує — все виглядає-жде...
Аж онде Бос його іде.
Шарпнувсь навстріч і кожне слово ловить.
        — О’кей!
    На все готовий! —
    І вже перо його у русі —
        Січе,
        Пече,
        Товче:
Жахливий голод у Радянському Союзі,
Зупинено заводи, змовкли музи,
І ще, і ще, і ще у тому ж дусі...
Один тримає тон:
        Як хоче Вашингтон!
Про себе ж у запроданській душі
        Рахує бариші.
«Роботу» здасть, і знов — біля дверей
Снує, верткий, мов глист:
— Я незалежний журналіст!
Я незалежний журналіст! —
Не скаже, що — лакей!

. . . . . . . . . . .

А долар дам — признаєшся? О’кей?