Критик і Смерть

        Один пихатий Критик
        Запеклий був політик.
Усе життя на інших гримав,
Нікого і ні в чому не підтримав.
Вважав, що тільки він в мистецтві тямить,
Найрозумніший поміж нами!
    Аж грюк у двері — й на порозі
    З’явилась Смерть у грізній позі
        Із гострою косою.
    Побачив Критик і закляк...
    Здолав раптовий переляк,
    Спитав: — Ти вже за мною?
        Чому так рано?
    Не сподівавсь ніяк.
Я все на світі заперечував і ганив,
Нікому не давав спокою.
Трощив безжальною рукою...
У справедливості стояв на варті!
    — Продовжувать не варто! —
    Сказала Смерть страшна. —
    Злобу зігнав сповна.
А скільки ти підтримав новобранців?
    Кого у люди вивів,
За кого вболівав увечері і вранці,
    І ощасливив?
— Хіба і це потрібно? — спохопився Критик у десятім поті, —
Я ще про них скажу, я ввесь віддамсь, знесилюся в роботі!
    — Вже пізно! —
    Гарикнула Кістлява грізно.

Мораль. Добро робить — не залишай на потім!