Хома і Саливон

Як часто люди на словах
Куди прудкіші, ніж в ділах!

Одному вийти на трибуну —
Це все одно що плюнуть!
Про все він меле язиком
    Або махає кулаком,
Наобіця, поназива, навідміня —
Й забуде того ж дня!
З такого користь невелика,
В народі звуть його — базіка!
А інший — знав я і такого,
Не із заслужених персон,
Не мав він голосу дзвінкого,
    А слово дав — то вже закон!
В однім селі Хома і Саливон.
    Ось тільки випаде зима,
Вже зобов’язання бере Хома.
Бере до біса, до холери,
І дивиться, чи знімуть репортери,
    Чи він потрапить до газети,
Чи вмістять там його портрети?
    І, заспокоєний на тому,
    Щасливий йде додому.
Хома на слово не зважає
    Бо знає,
Що славу і без урожаю
    Пожинає!
А Саливон? У Саливона
Вся голова думками повна.
Старається, за полем догляда,
Щоб часом не звалилася з небес біда!
І трудиться щоденно Саливон
Уперто, з ранку і до ночі,
Бо чесний, совісний і хоче,
Щоб слово те було — закон!