Полікарп Шабатин

До читача

    Усе частіш сумую наодинці
    І згадую своє село
    Склименці.
    Давненько це було...
    Для доньки молодої
Наткала мати полотна сувої:
    Тонкого,
    М’якого,
    Лляного...
Та на часи бідацькі — дорогого!
І замість посагу весільного дала,
Щоб з нього доня зшила що змогла,
І щоб за щедрість матір шанувала,
    І дітям в спадок все передавала.
В боргу, читачу, я перед тобою,
Мої байки — як полотно з сувою.