Усе частіш сумую наодинці
І згадую своє село
Склименці.
Давненько це було...
Для доньки молодої
Наткала мати полотна сувої:
Тонкого,
М’якого,
Лляного...
Та на часи бідацькі — дорогого!
І замість посагу весільного дала,
Щоб з нього доня зшила що змогла,
І щоб за щедрість матір шанувала,
І дітям в спадок все передавала.
В боргу, читачу, я перед тобою,
Мої байки — як полотно з сувою.
