Дідів сон

Якось Дідові приснилось,
Що він юний, молодий!
Як кохалося, любилось,
До дівчат як він ходив!

І надумав тут сивенький
Повернуть навспак літа!
Одягнув костюм новенький
І Вдовицю привітав.

Посміхнувся, дав гостинця,
Компліментів не жалів!
— Ти мені щоночі снишся,
Я ожив, помолодів!

А Вдовиця при здоров’ї,
При нев’янучій красі,
При рум’янці, чорнобров’ї,
При статурі на сто всі!

Дід мерщій за шури-мури,
Нетерпіння підвело.
А Вдовиця супить брови,
Посуворіло чоло:

— Ти за кого мене маєш?
За повію? Помиливсь!
Ти намарно час тут гаєш,
Ти, старенький, заблудивсь.

Дід від сорому й образи
За гостинця — й до дверей.
А вона:
— Боюсь зарази,
Спіду клятого! О’кей!