Баба Мілька

    Найглибші, незагойні рани,
        Болючі,
        Пекучі,
        Гнітючі,
    До цього часу ще не знані,
Народу завдають «ріднісінькі» політикани!
На їженьку не налягаючи
    Та людних суконьок не одягаючи
    У праці чесній і щоденній,
    У роки мирні і шалені
    Зібрала баба Мілька
    Там сотень кілька.
    Півтисячі — на вічну схованку,
    Півтисячі — на поминки,
    Та на хреста дубового,
    На вічну пам’ять довгу!
        Аж ось у ніч одну
        Купонів, наче сарану
        Нахабну, кляту,
        Принесло у рідну хату!
І з заощаджень, що набуті мозолями,
Зостались тільки жовті плями!

    Мораль. Хто тримає люд в полоні?
    Грабіжники… в законі!