Набожна Ворона і необачна Лисиця

Вороні, що молилась день від дня,
Вславляючи свою пташину віру,
Десь так за місяць до великодня
Бог дав шматок «Любительського» сиру.
Сидить Ворона в лісі між гілляк
І вертить тим сирком і так, і сяк.
То пхне в дупло, то суне поміж віти,
В гніздо ховає й знов виймає звідти,
Аби лише нанюхатися всмак.
А з’їсти не наважиться ніяк:
Триває піст, то й змушена говіти.
Минає тиждень, другий проліта...
Говіє наша страдниця свята,
Кору лиш їсть, скоромного ж — нічого!
Охляла, бідна, схудла до знемоги.
А сир лежить, поглянеш — сміхота:
Засох, поцвів, вже чимось тхне від нього.
Вороні хоч би що — анітелень.
Кінець кінцем настав жаданий день,
Схопила сир, дзьобнула — дивна штука! —
Не кришиться — твердий, як каменюка,
Немов лукавий клав його під прес!
Ворона зла! Бо нічим розговітись.
Тримає в дзьобі свій делікатес.
Аж тут Лисиця виткнулася звідкись
І мовить, звівши очі до небес:
«Голубонько, Христос воскрес!
Про тебе ходить чутка в нашім борі,
Що ти співаєш у церковнім хорі.
Я ж страх люблю божественні пісні,
Вони такі душевні, чарівні!..
Молю тебе, співачко незрівнянна,
Утіш мене своїм меццо-сопрано,
Псалом якийсь чи пісню заспівай.
Ну, я чекаю, любонько, давай!..»
Ворона вниз поглянула спроквола,
Розкрила рота й видала «вокал»...
Сир випав з дзьоба, полетів додолу
І вбив руду Лисицю наповал.