Індик за старшого в один потрапив двір.
З тих пір
В дворі біда ходила скрізь —
Ну хоч живим у яму лізь!
Індик щодня, мов сич, надутий,
Про те лиш дбає, щоб когось скубнути.
Кругом літає пір’я,
А він сичить на все подвір’я,
Так лається, такі верзе дурниці,
Що у кущі тікають птиці.
* * *
— Від Інидка ти ждеш культури? —
До мене друг сказав із сміхом.
— Помовч... Тут інше лихо:
Ще й люди є індичої натури.
