Чимчикував по вулиці патлатий. Назустріч — ще кудлатіша особа. Стирчить волосся, мов стріха із хати, — Не видно ні потилиці, ні лоба. Патлань аж остовпів: — Оце так краля! — Утриматись не міг від компліментів. — Такій, як ви (Луїза? Нонна? Галя?) Ій-бо, платить не шкода аліментів! Як визвіриться та: — Що, хочеш в рило? Шуруй звідсіль, поки не витряс душу! По-перше, я не Галя, а Гаврило. По-друге, сам аж двом платити мушу!
