Інтерв’ю діда Дейкуна

(З циклу «Запорізькі бувальщини»)

До міста прибули туристи із Америки,
То деякі із них похмуро крутять носом.
Присікались вони до Дейкуна у скверику —
Мов, дати інтерв’ю, хоча б коротке, просим.

Пиха в них на лиці. Недбалість у поводженні.
Чуприни в них такі, що вік не знали ножиць.
— Скажіть-но, діду,
                 нам, вкраїнцям за походженням,
Тут справжній хоч один
                            знайдеться запорожець?

Дід витріщивсь на них:
                      мовляв, навіщо ж кривдити
Його, бійця трьох війн і праці ветерана?
Посліпли, сери, ви, що ні біса не видите?
— А чим же я для вас не запорожець, пане?

— Ви?! — діда Дейкуна туристи
                                       обдивляються. —
А де ж на очкурі шовкові шаровари?
— Не носимо ми їх, бо за мартен чіпляються.
Тепер-бо козаки пішли у сталевари.

— А кінь тоді де ваш?
                     — У гаражі він, містери.
Теж «Запорожцем» звуть. Крицевої породи.
— А оселедець?
              — О, це вірно ви підмітили,
Нема його, але ж давно змінились моди.

— Гаразд! — один з гостей «убити» діда вирішив
І так оголосив із видом переможця:
— А що таке, скажіть, вареники із вишнями?
(Мовляв, лише ото є страва запорожця).

Плечима дід знизав:
                    чи й не дива — зліпленики!
— Не тільки вам скажу, а й можу пригостити.
Агов! — гука старій. — Неси гостям вареники,
Та тільки не забудь їм медом помастити.

Минула мить якась — стара виходить з мискою.
Пани давай притьмом вареники ковтати.
Зчинився лемент, крик!
                           Бо сік червоний прискає
На їхні сорочки, на піджаки картаті.

Дружина Дейкуна аж сплеснула долонями:
— Та хто ж ото так їсть?
                         Сік висмоктати треба!
А дід гостям: — Ов-ва! Ви стали враз
                                               червоними!
Глядіть, тепер пани не приймуть вас до себе!

Він вуса підкрутив, похизувався пишними
І, плюнувши, сказав:
                   — Ех, «землячки»-туристи.
Ви знаєте, що є вареники із вишнями,
Та, видно, вже давно забули, як їх їсти!