Чий хворий?

Подолавши немалу дорогу,
Хворого, що корчився від мук,
Привезла невтомна «допомога»
Передать хірургові до рук.

А хірург, обдумавши подію,
Тут же і пораду дав «швидкій»:
— Ви його катайте в терапію.
Бо, кажу ж вам, хворий цей не мій.

Терапевт, досвідчений, статечний,
Бачачи, що близько до біди:
— Та його ж потрібно у сердечне!
Ну куди ж ви пхаєте? Куди?

Вийшов кардіолог із «покоїв»:
— В хірургію, — каже, — цюю ж мить... —
Хворий наче трохи заспокоївсь,
Витягся на ношах і... мовчить.

Кардіолог тисне на хірурга,
А хірург: «Потрібен терапевт!..»
Той невролога уже під бока штурха:
— Забирай, це явно твій клієнт.

Мимо з моргу йшов «медичний братик»,
Що прийма мерців у заклад свій.
— Годі, — каже,— хлопці, сперечатись:
Цей клієнт, з усього видно, — мій.