Лиш де з’явиться Сократ1, — Вже й гука один вельможа: — Я тобі по духу брат, В нас обох є іскра божа. Оба вчені й мудрі ми, На братерство дай-но руку! Та Сократ — як од чуми: — Геть від мене, недоумку!.. Той — своє гне: — Ми п’ємо Мудрість із одної чаші. Тож вина ще наллємо, Вип’єм за звитяги наші. Вип’ємо, як з братом брат. Хай цвіте єднання свято!.. — Так-от кілька літ підряд Нудив той багач Сократа. Де не стріне — насіда: — Ми удвох брати від роду!.. Тільки ж ось прийшла біда У Сократову господу: Прорекли безумці смерть Мудрецеві за науку... Вже цикути2 в чаші — вщерть, Вже вкладають чашу в руку... Коли ж тут отой багач Підкрадається до хати, Бо йому цікаво, бач, Глянути на смерть Сократа І Сократ уздрів, коли Пнувся той на огорожу. Омі сміхом розцвіли. Просить він зайти вельможу: — Скільки раз торочив ти Про взаємну мудрість нашу, І що ми удвох — брати, Маєм пити спільну чашу; Із усіх кутків горлав, Що ми рідні до загину. Ти мене переконав: Пий із чаші половину!.. І чека від багача, Що тепер, причепа, скаже? Та багач навтікача: — Відчепись од мене, враже!.. Утікав невірний «брат», Проклинав пригоду люту... Посміхнувсь услід Сократ І підніс до уст цикуту...
1 Сократ (469 — 399 рр. до и. с.) — давньогрецький філософ. Засуджений до смертної кари, помер, випивши келих отрути.
2 Цикута — назва отрути.
