По алеї парку ходять двоє. Випадково я підслухав їх: — Ладен все зробить для тебе, Зою: Хочеш — груди розірву надвоє, Серце покладу тобі до ніг. Молока пташиного дістану, Хочеш — з неба зірочку зірву... — Та не треба... Все те зайве, Ваню, — Де я те добро дівати стану? — Ти зроби за мене курсову, Бо проходять терміни останні — В мене ж ні рядочка, як на гріх... Та в одвіт почулося зітхання: — Видно, що не буде в нас кохання — Я й свою ще написать не зміг...
