Чортам по продавав душі, Не бив Люциперу поклонів, — А жив, неначе на межі Пекельних і земних законів. Чень, у душі є вдосталь струн, Щоб грати: богу, дідьку, бісу. «Я чесний!» — клявся із трибун. А заховавшись за кулісу, Таємно підбирав ключі До колективної комори, Спішив на гульбища вночі, Шукав для совісті підпори. Та зранку, звивний, наче ртуть, Знов перед дверкалом крутився: Чи раптом роги но ростуть? Чи ззаду хвіст не появився?..
