Казав мені один піїта:
— Ти аж змарнів від жовчних доз.
Знай, не в пошані нині в світі
Асенізатор-водовоз. —
Воно-то так, ліричний брате,
Та вибір не в моїх руках,
Бо самодури й бюрократи
Сидять у мене в печінках.
Гидкі мерзотників мармизи,
Що плітки шепчуть по кутках,
І безхребетні блюдолизи
Сидять у мене в печінках.
Верткі пройдисвіти й міщани,
Що скніють в норах і дірках,
П’яниці, хами й хулігани
Сидять у мене в печінках.
Тож власну пісню поборов я,
І перець критики жую,
Та задля власного здоров’я
Цю гниль сатирою трую.