Домашній рекетир

Ох, ніщо мені не миле,
Не життя, а каламуть!
Зажене мене в могилу
Те, що рекетом зовуть.

Ні, кумасю, це не жарти,
Луснув наш сімейний мир.
Любить тільки карти й кварти
Мій Тимоха-рекетир.

Ви гадаєте, він в трепет
Товстосумів кида? Ні,
Випробовує свій рекет
Мій Тимоха... на мені.

Як на пляшку «бормотухи»
Я не видам трояка,
Він, скусали б його мухи,
Зразу рекет в хід пуска.

Піджачок свій — нарозпашку
(Чим не оперний Карась?).
Схопить склянку або чашку
Та об землю нею — хрясь!

— Жаль, — кричить, — тебе, бідняжку,
І усю рідню твою!
Дай троячку на рюмашку,
Бо весь посуд переб’ю!

Щоб нажлуктитись горілки —
Доведе, було, до сліз.
Не залишив ні тарілки,
Дорогий розбив сервіз.

А коли Тимоха здуру
Ще й кришталь потовк у прах,
Я на цього мацапуру
Розізлилась, просто страх!

— Вимагаєш на півлітру?
Хай заллє тебе смола!..
І на голову макітру
Вмить йому я натягла.

Не на жарт перелякався
Бідних «аліків» кумир:
З білим світом вже прощався
Мій домашній рекетир.

Догадався все ж Тимоха,
Як приборкать сатану:
Розігнавсь — та як торохне
Головою об стіну!

Мов з порохової бочки
Розлетілись черепки.
Цілий тиждень він примочки
Клав на гулі й синяки.

Так провчила я зануду
За кухонний той розбій.
Після того самосуду
Він забув про рекет свій.