Аркадій Музичук

Постскриптум до колективізації

П’ятий рік, немов у жорнах,
Все село Нагірна.
За реформами — реформи:
То колгосп, то фірма,
КСП, селянська спілка...
Ногу чорт зламає.
Замість м’яса — вже сопілки
З бузини клепаєм.
Всі дерева обчухрали
На корми для свинок.
Бо хіба з тоненьким салом
Варто йти на ринок.
В бур’янах вовки завили.
Автопарк ледь дише.
Всі комори перерили
Пацюки та миші.
У кабінах «Бєларусів»
Гороб’ячі гнізда...
І все інше — в тому ж дусі:
Не реве, не їздить.
У хлівах сусідні сучки
Цуценят виводять...
Словом, все дійшло до ручки.
Цілий — лиш Володя
На гранітнім постаменті,
З кепкою в правиці.
Його сторож — дід Терентій,
Пес і дві рушниці.
Купа грамот, старі гасла
На старім паркані,
І серпасто-молоткастий
Прапор в целофані.
Герой праці — дід Гаврило,
У трибуні дірка...
Ото й все, що залишилось
Від колгоспу «Зірка».
Тож зібралися на збори
У суботу люди.
І пішли переговори:
— Що ж робити будем?
— Може, землю розпаюєм,
Власниками станем?
— На свій лад захазяйнуєм.
— Ну то, як селяни?
— Скільки ж можна на колінах,
Наче ті ізгої?
— Ні, не треба у селі нам
Куркульні нової!
— А щоб жити нам не бідно,
І ще глибш не впасти,
Підійнять колгосп потрібно,
Бо нічого красти!
Джерело:
Музичук А. С. Олігарх у пеклі. — К.: ФОП Гудименко С. В., 2013. — 304 с.: іл.