Як титулований до п’ят (За шо — не так важливо), Тебе посадять в перший ряд, Ще й вклоняться поштиво. Коли ж ні звань, ні нагород, Що аж рябіють груди, — Не хоче впізнавать народ, Хоч будь сто раз ти мудрий. Як язики твоє ім’я Не витерли до блиску, — Не висувайсь зі своїм «я», Бо ще й дадуть по писку.