Багач і бідняк

За старовинною притчею

— Усяке буває в людей на віку, —
Казав із сльозами багач бідняку. —
Є в мене палац, і майно, і скарби,
Вродливі жінки і слухняні раби.
У мене є влада!
Коли б захотів,
Без хліба тебе у в’язниці згноїв!
На золоті сплю і на золоті їм,
Та кепські діла із здоров’ям моїм.
Поглянь, як марнію.
Вже висох я геть.
Невже і насправді наблизилась смерть?
А в тебе хатинка маленька, сира,
У скрині — мишва, а в кишені — діра.
Ні хліба, ні м’яса доволі не їв.
Проте ще ніколи в житті не хворів...
І мовив злидар задоволено так:
— Я бідний багач, ти багатий бідняк.
Якщо вже збираєшся справді у рай,
Мінятись з тобою місцями давай.
Готовий я жити в палаці. А ти
Повинен у хату мою перейти.
Багач як почув, аж від страху присів.
— Я певен: в палаці ти б жити зумів,
А як у хатині мені бідувать?
Бідняк усміхнувся:
— Почнеш працювать.
У полі, під сонцем, в роботі щодня
Ти станеш здоровим. Таким, як і я!
Можливо, і ти зрозумієш тоді,
Чому ми буваєм багаті в біді.
— Е, ні! Краще вмерти, як жити отак!
— Вмирай, коли хочеш, — погодивсь бідняк.