Окрасою художнього музею Була вона — картина із картин. Завжди юрба стояла перед нею У захваті. І раптом тип один: — Знайшли чим милуватися, одначе! Ні думки, ні виразності не бачу, І взагалі — суцільна каламуть. — Здається, — мовив хтось, — у тому суть, Що ваші окуляри запітніли... — Той скельця лиш хустинкою протер: — О! Зовсім інше враження тепер! Картину правильно хвалили. Коли із Заходу на нас Пускають побрехеньок хмари, Сказати хочеться не раз: Протріть, панове, окуляри!
