Якби йому слово дали

Коли готувались до звітів,
Патякав Клепало Кузьма:
— На зборах пора заявити:
Порядку в колгоспі катма.
Щоб вигребти смітники наші,
Добрячої треба мітли.
Ото заварив би я кашу,
Якби мені слово дали!
Завфермою б дав прикурячки:
Якось нализався, мурло,
В корівнику став навкарячки
Іще й на пісні потягло.
Такі там виводив бемолі,
Що тиждень корови ревли.
Згадав би йому ті гастролі,
Якби мені слово дали!
Тоді б агроному я врізав,
Що все протирає штани.
Приклеївся, бачте, до крісла —
Хоч трактором в поле тягни.
Із пальця висмоктує звіти,
Аби лише справні були.
Ех, змусив його б червоніти,
Якби мені слово дали!
А вже б голові перепало...
Спаскудивсь у нас голова.
За руку вітався, бувало,
Тепер же, хамло, й не кива.
З бухгалтером щось там хімічать —
Дай волю — усе б розтягли.
Сказав би про це їм у вічі,
Якби мені слово дали! —
...Проходили збори відверто,
Як зараз повсюди бува.
Нарешті, з пісочком протертий,
Востаннє підвівсь голова.
— За списком усі виступали,
Та чув я — розмови були, —
Просився товариш Клепало,
Щоб тут йому слово дали.
То ми ж не якісь бюрократи.
Коли заперечень нема,
Хай скаже, як є що сказати... —
Мов крейда, зробився Кузьма.
— Я... тільки... — промимрив під носа, —
Звернути увагу хотів,
Що в складі мишви розвелося,
Так, може, пустити котів...

По закутках грізні промови
В такого орла-молодця.
А варто надать йому слово,
То мекає, наче вівця.