Усівшись на дубовім пні, Базікав Заєць у торішнім бур’яні: — Я чув, що дехто ноги вихваляє. Який це примітив, яка ж бо простота! Звичайно, в кого смілості немає, Отой у ноги вироста. А в кого смілості доволі, Тому й без ніг... Та раптом на сусіднім полі Ледь чутно рипнув сніг, І Заєць язикатий Наліг на п’яти. — Куди ж бо ти? Тобі ж на ноги — псі! Бо ти найперший в нас сміливець. — Це так... Це визнають усі... Лише не знать, чи визнає оте мисливець...