Ведмідь та Пеньки

В якомусь лісі Пні трухляві
Чимало літ стирчали на галяві,
Немов оте більмо на оці.
Лис ніс розбив, у Зайця — гудзомаха,
Сім діб блукала поміж ними Черепаха,
В Кози від них чималий шрам на боці.
— І як таке терпіти?.. Годі!.. —
Хвилюються в ліснім народі.
Прочув про це Ведмідь: ото рахуба!
— Пеньки?.. У нас?.. Від дуба?..
Не вірю!.. Певно — тополині.
    Призначить експертизу:
Помацать зверху, взяти пробу знизу.
А грунт який?.. Невже — на глині?
І от зібрав Ведмідь чималі штати
(Бо, бачте, справа ж не проста — Пеньки!)
                І ну-бо засідати.
Уже в стільцях просиділи й дірки.
    Та ось, паперу перевівши з добру гору,
    Ведмідь, що вже добренько полисів,
    Рече для жителів лісів,
    Підвівши лапу вгору:
— Щоб від означених Пеньків біди не мати —
Пеньки Пеньками більше не вважати.

            А я сказав би: 
            Корчувати
І Пні, й Ведмедів, і ведмежі штати.