Ступа

В свій час сорочку промочивши потом,
Щоб жменьку натовкти пшона,
Промовив хтось про Ступину роботу:
— Яка гучна!..
Ніхто отак не гупа. —
    І — на!
Зарозумілась Ступа.
Уже давно у ній немає проса,
Уже і гречку не товчуть,
А Ступа напиндючить носа
    І гупа, гупа, аж за лісом чуть.
    — Та кинь!.. Та досить!.. —
    Хто лає, інший просить
    Зі сміхом чи й плачем.
        Та де там!
Ступа без розбору
Гримить на всю комору,
Маха безглуздо товкачем.

. . . . . . . . . . .

Людей розумних нам не позичать.
І жаль бере, коли між нами гупа
    Подібна Ступа.
Єй-єй, їй час уже давно мовчать!