Соловейко і Горобець

Із Соловейкам трапилась біда —
    Напивсь водиці ключевої.
Й чи то холодною була вода
На Солов’їнім водопої,
Чи впав туди отруйний гриб —
    Співець охрип.
І вже не те, щоб тьохнуть —
Не може неборак і охнуть.
    Дізнався про оте кошлатий Горобець
    І мов реп’ях вчепився:
— Жив, жив... й дожився!..
Женіть його із лісу на хлівець.
На біса птаство нам співоче —
Нехай цвірінька, як захоче. —
    Та Солов’їні друзі — Жайворон, Синиці,
    Щиглі, Чечітки й інші птиці —
    В нещасті не покинули співця
    І, не шкодуючи часу та сили,
    Як вірним друзям до лиця,
    Від того лиха Соловейка відходили —
    Ще кращим голос став,
    Коли він тьохкав і свистав.
Почувши знову солов’їні переливи,
І Горобець цвірінькає з сухої сливи:
    — Ожив! Ожив! Хвала співцю!
    Я так і знав, що хрип — дрібниці.
    Вклоняйтесь молодцю!
    І хай живуть співочі птиці!

. . . . . . . . . . . . . .

А скільки ще людців,
Подібних до таких от Горобців!