Скромник

    — Ого!..
    Та ти того...
З самим Орлом знайомий, кажуть, здавна.
        — Та те,
        Їй-бо, пусте —
Не вельми справа, брате, славна,
        Стис Дзьоба Горобець. —
        Якось сидів я на вершині
         (Заніс же грець
        Мене аж в гори сині).
Дивлюсь, а там внизу, в долині,
    Орел сідає на хлівець.
Тепер воно, звичайно, смішки,
А от тоді ця оправа іншою була —
    Відразу аж чотири кішки
        Напали на Орла.
    Мене взяло оте за серце,
Не стримався, подався вниз.
Ох, і завдав же клятим перцю!..
        Одну загнав у хмиз,
    А третю... Ні, спочатку другу
        У кропиву, в яругу.
    — Куди ж поділася четверта?..
— Вона була, голубчику, уперта.
        Отож і довелось
        Мені її рішити,
Аби Орлам було вільніш на світі жити.
        — Це бачив хтось?..
— Та хто б там взявся, звідки?..
І взагалі — хіба мені потрібні свідки?..