Сич

Одного разу, облетівши ліс,
Усівся Сич, повісив ніс
Та й ну тужити:
    — Отак словам і вір!
    Ну як його на світі жити?..
    Я бачив гай, я бачив бір,
    У лузі сів спочити.
    А де ж краса?.. Ніде нема!
    Куди б не спрямував я літ —
        Повсюди тьма,
    Все чорне, сіре та марудне.
    Ні-ні, життя таки паскудне!
— А ви усе розгледіли як слід,
Що так рубаєте з плеча?.. —
        Пита в Сича
    З калини Соловей-сусід.
    — Та йди ти пріч —
    І так пропала ніч!

. . . . . . . . . . . . .

І між людей трапляються Сичі,
Що бачать світ лише...
                  вночі.