На виставці одного дня
Людський потік очей не зводив із Коня.
Ще б пак!
І гривонька завита,
І хвіст розчесано, обрубані копита.
За тиждень знову я до стайні завернув —
У серце ніби гострий ніж шпигнув.
Моя ти ненько!
Стоїть той кінь нечищеиий, дріма,
Брудний, непоєний давненько...
Не прикладу ума:
— Яка потвора!
Що сталося з конем, Кузьма?..
— Як що? Вже ж виставки нема —
Закінчилась учора.
