Пень

Чи то вночі, чи то удень
Хтось їхав під хмільком на возі.
Рвонулись коні на узвозі,
І з воза гепнувсь Пень
Й застряг, поганий, прямо на дорозі.
Тут треба б вилаять роззяву,
Підважить Пень й скотити у канаву.
    Так ні.
Петро потилицю шкребе,
Назар же морщить лоб,
    Кіндрат бере цобе,
    А Сидір — соб.

— Не мій Пеньок, зломив би ріг об нього біс!
    — І я його сюди не ніс!..
Й в об’їзд, через баюру
Той бричку пре, той — хуру.

І мало не щодня
То трісне вісь у возі,
То лусне спиця, то лушня.

    А Пень і досі
Стримить ще на дорозі.
    Ото пеня!

. . . . . . . . . . . . .

Трапляється чувати,
Що часом не дають дороги бюрократи.
Та лиш скажііть мені, брати:
Хто їх з доріг за вас повинен відтягти?