Опанасове нещастя

— Оце так так!.. Оце конфуз!..
Відкіль у тебе отака прикраса? —
Зустріла Валентина Опанаса. —
Розпухла голова, немов гарбуз.
Напевно, трапилось нещастя?

— Еге ж, упав у кропиву,
Нехай їй трясця!

— Ти, певно, мариш наяву,
Чи, може, це з похмілля?
Звичайно, кропива — погане зілля,
Та щоб від неї гуля отака...
І як же ти не зміг ту кропиву побачить?

— Ну, як тобі втовкмачить?
Я кропиву уздрів, не вздрів пенька,
Коли тікав з колгоспного садка,
Адже на все дивитись — сил не стачить,
А надто, як аршин зостався до Рябка.