Критика по-ведмежому

    В сажі,
Де поросята рохкають чужі,
Нечиста сила
Недавно занесла Бурмила,
    І, як було не раз,
На добрі напоровся вила —
    Ледь шкіру спас —
І в гніві на підлеглих ваву стався:
    — Чи вам заціпило таки?
    Чи проковтнули язики?..
    Я помилився,
Бо критики від вас не чуть.
    Наказую:
    Негайно розвернуть!
    Усім, не дивлячись на лиця!..
    Таку, щоб била!..
    Щоб не давала помилиться!..
    Щоб я не ліз на вила!
Довгенько так торочив.
    Та лиш від вил оклигав —
    Вночі на пасіку подригав.
Підлеглі бачать:
    Знов Бурмило збочив,
Та й ну, зібравши дух,
Кричать йому про те щосили,
Аж доки...
    Бджілок розбудили.
Не врятував Бурмила і кожух —
Від п’ят до вух
    Опух.
— А щоб вас трясцею побило!.. —
    Хрипить Бурмило.
Навчились, бач, критикувати!
Порозпускали язики,
Немов на вечорницях парубки.
    Наказую:
        Мовчати!

. . . . . . . . . . . . .

І в нас ще_дехто любить критику таку,
Аби від неї не кололо у боку.