Клим та Гаврило

Чи то у кузні, чи у лузі
Недавно стрілись давні друзі.
    — О, скільки літ і зим!.. —
    Гукає Клим.
— Еге ж, чимало їх водою змило, —
На Клима дивиться й Гаврило.
— Зосталось менше, ніж пройшло, на жаль.
— Великих успіхів досяг, мабуть, друзяко?..
Адже ж добрячий з тебе був колись коваль.
— Та то ж колись... В житті буває всяко —
    Уж я літ із сорок не кую, —
    Пошкріб Гаврило сиві скроні, —
    Перемінив професію свою —
    Занадто краплі поту в ній солоні.
        Тепер на маковім зерні
        Малюю візерунки я чудні.
І знаєш — змалював уже я півмачини:
    Навкіл, по ободу — квітки,
Окремо — хвостики, окремо — пелюстки,
А в центрі звірі: ноги, вуха, спини...
    — Чого не втнеш за сорок літ!.. —
    Клим хитро глянув на носки чобіт, —
А я відстав. І вже не жду на переміну —
        Точу свою шістнадцяту турбіну.

* * *
    Учора Клима я вітав —
    Сімнадцяту почав.
Я привітав би, звісно, і Гаврила,
    Бо перейшов він з маку на горох,
        Але несила —
    Язик ураз чомусь присох.