Директор і Глиба

    На фабрику у давню пору,
    Ще, певно, на будову,
Завезено гранітну Глибу стопудову,
Та так вона й загрузла серед двору.
    Не раз директора прохали дозвіл дати,
    Щоб каменюку геть прибрати.
    Директор й справді дав наказ:
Подбать про ланцюги, про «ЗИС», про «ГАЗ»,
Замірить, зважить, розробить процес,
                Спитать, чи є запас
                Енергії у ГЕС...
    Та от минають дні за днями —
    Про Глибу тільки й мови:
    То ланцюги ще не готові,
    То поблизу немає ями...
                    І що ж?
Лежала б Глиба, певно, й по цю пору,
Якби директор якось в дощ,
Не жахнувся об неї серед двору,
    Дощенту зіпсувавши макінтош.
Отут-то (що було незвично і незручно)
    І без паперів й без наказу
Із двору каменюку виперли відразу.
І навіть сам директор потрудився власноручно.

    Ця байка бюрократам до городу.
    Щоб не товкли у ступі воду.