Товариш Хатаскрай

Його ви знаєте, він скрізь,
Де не поткнися, є.
«Не поспішай, — його девіз, —
Це діло не твоє!»
— Перебудова? Взять розгін?
Нехай беруть, нехай! —
Всміхається, лукавить він,
Товариш Хатаскрай.

— Оновлення? При чому ж я?!
Хай хтось! Пощо мені?! —
І знов усмішечка сія,
І знов він в стороні.
«Не висувайсь, будь віддалік,
Вперед не забігай!» —
Балансувати здавна звик
Обачний Хатаскрай.

Він осторонь від боротьби
З віджилим всім, старим:
— Хай інші б’ють собі лоби! —
А він змирився з ним.
Ми врукопаш ідем у бій
З усім відсталим вкрай,
А він чатує спокій свій,
Смиренний Хатаскрай.

Країна в розпалі робіт,
В прискоренні — зове
Плече підставити, як слід
Підтримать все нове.
Ви запалились зразу, вмить,
Бо час летить — не гай!
А він лиш тліє та димить,
Байдужий Хатаскрай.

Ми пристрасно, не з холодком
Б’єм показушну масть,
А він од нас бочком, бочком
І в «хату скраю» — шасть!
Хай не п’яндига, не торгаш,
Не рвач і не шахрай,
Та все ж гальмує поступ наш
Живучий Хатаскрай.

Не йде з прогресом він у лад:
— Який прогрес там?! Де?
А про його спитаєш вклад —
І вусом не веде.
Однак до явних перемін
(Поволеньки, гай-гай)
Вже призвичаюється він,
Непевний Хатаскрай.

На зборах гаряче плеска,
Вже й розтуля вуста:
— Вітаю зміни! — і змовка.
Не діє, а — віта!
Йому, щоб діяв, попервах
На блюдці все подай.
Від перемін лиш більше благ
Чекає Хатаскрай...