Притичина

Байка

Якось будинок наш поринув у пітьму.
А скніти в темряві охота є кому?
    Отож, як це буває завше,
    Свічки насилу розшукавши
    (Запропастяться ж, хай їм біс!),
  Всі мешканці посунули униз,
  В щитках довбались без упину,
    Шукали гемонську причину,
      По черзі лізли на козли,
      Та дошукатись не могли.
Хоч гвалт кричи. Ставай хоч гопки!
    Усе на місці. Справні пробки.
      Нова ж проводка недарма!
    А світла — світла все нема.
    Двірник наш, вийшовши одразу
      Із інструментами всіма,
      Вже перевірив кожну фазу,
      А світла — світла все нема.
      Так ніч у пошуках минула.
    А вранці — цур йому та пек! —
      До жеку делегація майнула,
      Взяла в облогу жек.
    Дістали відповідну візу
І роздовбали все — згори донизу,
    (На всьому вже зганяли зло),
    А світла — світла не було.
Вже піддавали сумніву всю схему
    І кожну часточку окрему,
Аж гульк! — натрапили на те,
В чім суть була — абищиця, пусте! —
      На невеличку клему.
    Хай непомітна, хай мала, —
Ледь відхилилась, відійшла —
    І, бач, які накоїла діла!

Тож перш ніж зводить щось в проблему,
        Зважай на клему!