Його мали за непитущого Навіть ще до закону сущого. Добре знав він, що пити зле І утримувався. Але... Раз покликали. Два покликали. Не пішов би — Ще повели б коли? Раз пішов із кимсь! Два пішов із кимсь. Виправдовувавсь: «А куди подімсь?» І ходив він, звикав помалу, Призвичаювавсь до загалу. Тут — сьогодні, А завтра — там. Ні — крий боже! — Не пив він сам. Скоро стало вже Йому ніколи: Ці покликали. Ті покликали... Й не пізнати вже чоловіка нам: Став п’яницею За покликанням.