Валентин Лагода

Дзвінки та дзвіночки

Гумореска

Із питаннячком єдиним
Я не перся напролом —
У відведені години
Дочекався на прийом.

Як усівся я навпроти,
Одірвався зав од справ.
Я не встиг розкрити рота
Телефон задеренчав,
Зав’язалася розмова...
Чверть години — я ні слова.

От нарешті і прощання,
Щирі зичення, вітання,
І — до мене вся увага,
Ще й підкреслена повага.

Я відкашлявся скоріше
І почав: «До вас прийшов...»
Як раптово серед тиші
Пролунав дзвіночок знов.

Зав, одкинувшись на спинку,
Потонувши в кріслі,
Заспокоює: — Хвилинку... —
А мені вже кисло.

Що подієш — зачекаю.
Вже розмова йде до краю.
Вже привіт, кінець. Аж ні!
Млосно стало враз мені.

Відчуваю: за дверима
В черзі всі клянуть мене.
Справді, слова не дотримав,
Що й хвилини не мине,
Як я вискочу назад.

«А сидить — дорвався, ат!»
«Він залишить нам хвилину!» —
Уявляю всю картину
До подробиці, детально,
Як розбурхалась приймальна.

Та скінчилася розмова,
Трубка лагідно лягла.
— Прошу, — кинувсь я, — два слова!.. —
Зав насупився: — Діла-а-а...

Я почав щось говорити,
Він же — ніде правди діти —
Все ще думав про своє;
У долоні взявши скроні,
Був ще там десь... у полоні
Телефонних тих новин,
І не чув мене ще він.

Переждав я співчутливо,
То направо, то наліво
Свій я погляд одвертав.
Стрепенувсь нарешті зав:
— Так! Я слухаю вас. Прошу!..
(Дочекавсь на мить хорошу!)

— Я прийшов... — Та тільки знову,
Ледь налагодив розмову,
Пролунав новий дзвінок —
Рот узяв я на замок.
Потім — знову! Ай-яй-яй!
Зав підвівсь: розмові край.

— Та зробіть же ласку божу!..
— Перепрошую — не можу!
Зрозумійте ви одне:
Вже у главку ждуть мене!

А в очах — переполох.
Вийшли разом ми, удвох,
У приймальні він — бігом:
Все! Закінчено прийом!

І тоді, як зникнув зав,
Я також зметикував
І чкурнув щодуху сам,
А мені летіло в спину:
— Іч! Казав — одну хвилину,
А забрав весь час наш, хам!
Джерело:
В.Н. Лагода. Спасибі за увагу. — К.: «Радянський письменник», 1976. — 96 с.