Дубляж

Директор сердиться — страшне!
Свого завкадрами кляне:
— В усьому вас найбільш виню —
Це ви підклали нам свиню:
Отой новенький працівник,
Сто колючок йому у бік,
Ще й не обживсь у нас як слід,
А вже накоїв стільки бід!..
Женіть пролазу-шахрая!
Женіть його утришия!
Ще й напишіть йому таке,
Щоб він, припертий на слизьке,
Не зміг би ще десь гріти рук
І витинать подібних штук!..
Так, тільки ваша в тім вина,
Що в нас — немовби прохідна,
Тому й проліз пройдисвіт цей,
Що не вивчаєте людей!..

Завкадрами ж: — Було й коли!
Нас ошукали! Підвели!

А ви на мене все дарма... —
Й характеристику вийма
Того новенького. А в ній:
«Сумлінний... відданий... стійкий...
Активний... здібний... вельми вправний...»
А нижче — фраза, втішна здавна,
Сакраментальна і остання:
«Звільнився з власного бажання».

Скипів директор:
— Це знущання!!
Хто підписав цю ахінею?
Що?! Підпис Савича під нею?!
От безпринципний балабон!..

Рука схопила телефон:	
— Семене Савичу! Привіт.
Служив у тебе Лиходід?
Що кажеш? Здихались насилу?
Сутяга? Рив усім метилу?
Хто рив — оцей ось янгол твій,
Сумлінний, відданий, стійкий,
Активний, здібний, вельми вправний?..

— Кий чорт! Це пройда невиправний!
Продасть і матінку саму...
— А як же видав ти йому
Характеристику блискучу?

— Не дай такому — здійме бучу!
Ти ж знаєш, що то за людці:
Підуть листи у всі кінці —
Писатиме туди й сюди.
А так: що хочеш — тільки йди!
Ти ж не пускай і на поріг!..
— Спасибі. Пізно застеріг...

Директор знітивсь на хвилину,
В думки невтішні весь поринув:
«А таки правда, далебі...
Нажити клопоту собі?
Почне повсюди капати,
А звідти — різні запити,
Дзвінки щоденні, виклики,
І ціла справа виникне, —
Пиши пояснення, листи...
Мов винний тут не він, а ти!..»
— А, хай летить під три чорти!..

Підвівсь завкадрами, закліпав:
— То що ж писати цьому типу?
— Так от: нікому ні шу-шу!
Здублюйте Савичову липу
І принесіть — я підпишу.