Навідалась до Павла Донечка Мелашка. Дуже пишною була Вся в блискучих бляшках. Хтось Меласею назвав — Ледь не знесла двері: — Хто, — питає, — право дав? — Називайте Мері. Ходить горда, аж сія: — Мамо, тату, діду, Полюбила сера я, З ним у Лондон їду. Як почула слово «сер», Зажурилась мати: — Як же, донечко, тепер Будуть тебе звати?
