— Мене жінка величає Ім’ям дерев’яним. — Як це, куме, бути має? — Поясню, Дем’яне. Коли мав я років тридцять, Говорила Люба, Що стрункий я і здоровий — Подібний до дуба. А сьогодні, оцим ранком, Без пишної мови Нагадала: «Ти, Іванку, Мов пеньок дубовий!»
