Розмова під гіллястою грушею
з атестованою Лушею

Сонце палить. Спека з спек.
Хата. Сад. Обійстя.
Хтось під грушею хропе,
Аж трясеться листя.

Хто ж то є, що носом так
Соло тягне файно?
Жаль будити... Та однак,
Збудимо...
— Вставай-но!

Овва! Луша підвелась,
Пишна і здорова,
Позіхнула, потяглась...
— Що вам?..

— Батько дома є?
— Та де!
Тато робить в полі.
— Ну, а мати?
— Цілий день
Кукурудзу поле.

— А дідусь?
— Та косить дід
Сіно за полями...
— А бабуся?
— Баба вслід
Загріба граблями.

— Ну, а ти ж чому лежиш,
Не працюєш в полі?
— Е-е-е... сказали... та вони ж
Не кінчили школи!

Позіхнула, потяглась
Виучена Луша,
І дрібненько затряслась
Знов гілляста груша.