Плач білої конвалії

Ой у великому граді
Конвалія біла-білісінька
Зелені стебельця ламає,
Неначе чайка, квилить-проквиляє,
Жалібним голосом словами промовляє:
— У лісах приміських, в зелених байраках
Злії перекупки нишпорять
Та мене за чуба хапають,
З сирої землі з коренем виривають,
В пучечки сирицею в’яжуть,
В кошики складають
Та рано-пораненьку до великого града
Електричками та автобусами припроводжають.
А у тому граді
Гуляють-погулюють,
Стоять, неначе в землю вмуровані,
Продають мене цілі кошики
Та з киян луплять добрі грошики...
А славні хлопці
Природоохоронці
Спокійно дивляться та пишуть бумаги,
А на мою гірку долю не звертають уваги.
А не менш славні хлопці,
Порядку охоронці,
Шапки-бирки понасували
І вдають, що нічого не бачать.
Ой хлопці-молодці,
Природоохоронці та порядку охоронці!
То чим же я завинила перед вами,
Хіба ж я не красива, не гожа,
Та в Червону книгу не занесена, може?..
Хіба ж ви не знаєте,
            що я — цінна лікарська рослина
І ще людям добру службу послужити повинна?
Що ви собі думаєте та гадаєте,
Мене, бідную, на поталу залишаєте!..
Згляньтеся, не дайте пропасти,
Захистіте мене від злої напасті!..
Визволіть мене з кошика спекулянтського,
З тяжкої неволі,
Та всипте тим спекулянтам-перекупкам,
Щоб їм чхалося, і гикалося,
І до третіх віників пам’яталося,
Щоб вони ік лихій матері
З великого града покотилися
Та дітям своїм і внукам заказали,
Щоб мене більше в неволю не продавали,
У пучечки сирицею не в’язали
Та природу нашу не плюндрували,
А то, дивись, ліси наші не конваліями,
А кропивою та лопухами поростуть.
І щоб цвіли на нашій землі білі конвалії
На многії літа,
До кінця віка, гей-гей!..