Поема, в якій подається найкоротший курс історії світової літератури з найдавніших часів до XIX століття включно. Посібник для початківцівКолись в Елладі жив Піндар, Співець торжеств і моди, У нього був чудесний дар Писать хвалебні оди. Він дифірамба хоч кому Хоричним віршем трахне, Аби замовники йому Давали добрі драхми. Поет своїм пером служив Аристократській владі І непогано, кажуть, жив У сонячній Елладі. Приблизно в той же час витав І сміх Арістофанів. Він з демагогів реготав, З правителів-профанів. І от за те, що до кінця Стояв на боці люду, Клеон1 «комедії отця» За чуб потяг до суду... А щоб писалось — шурх та пурх, — На всякії моменти, То замість суду б драматург З комедій мав проценти. А в Римі жив та поживав Поет Квінт Флакк Горацій. Синок раба, а гордував Людьми простої праці. Хвалив він Августів2 бедлам І пестив Меценату3, Кадив, зігнувшись, фіміам Правителям сенату. Він імператору служив, Прибуток мав із того І непогано, кажуть, жив Синок раба простого. І Ювенал у Римі жив? Був до палаців вхожим, Та все ж добряче насолив Тирану і вельможам. І хоч писав сатирик злий Поезії не в риму, Йому в потилицю дали І витурили з Риму. А міг би добрий буть фінал В його послужнім списку, І міг спокійно Ювенал У Римі мать прописку. Жив-був у Франції Малерб, Який служив Бурбону. Він королівський славив герб, Підтримував корону. Співав класично тру-ля-ля, Виводив пісню тиху, Де славив тата-короля І маму-королиху. Він непогано, кажуть, жив В той час придворним фертом, Бо вірно Генріху служив, Которий був четвертим4. А в тій же Франції Рабле Дошкульним сміхом бахав І реготав у книгах зле З ксьондзів, вельмож, монахів. Та Франсуа в ті чорні дні Не здав своїх позицій, Хоч ледь не спікся на вогні Церковних інквізицій. А міг спокійно буть кюре!.. А ще, якби поплакав, Йому б набавили в УРЕ Штук сто друкарських знаків. Жив-був в Іспанії співець Фернандо де Єррера. Зробив собі святий отець В поезії кар’єру. Він славив донів, королів, Писав їм гімни, оди, Возвеличав Фернандів спів Загарбницькі походи. Монарху вірно він служив, Хвалив ганебну еру І непогано, кажуть, жив Фернандо де Еррера. Сервантес там же поживав Без щастя і без долі. Він донам-рицарям узяв Й на хвіст насипав солі. І все життя боровсь за хліб, Не май його по три дні, І завели співця у гріб Нужда, нестатки й злидні. А міг би донам бути люб, І доля була б щедра, І мав би класти що на зуб Сервантес Сааведра. А у німецькій стороні, Де вився сірий присмерк, Гер Гейбель створював пісні, Які вподобав Бісмарк. І з тих пісень аж до кінця Була добряча рента У особистого співця Міністра-президента. Він вірно Бісмарку служив, Робив з поезій гендель І непогано, кажуть, жив Співець придворний Гейбель. І Генріх Генне поживав Приблизно в ту ж годину. Поет монархам саван ткав, Пророчив гільйотину. А до останніх днів тоді Його цькували хором, Так і помер він у нужді Бездомним старцем хворим. А щоб поет не саван ткав, А тюль з рожевих ниток, Його б, напевно, не чіпав Уже ніякий критик. Жив Кіплінг в Англії колись, Писав книжки про джунглі, І фунтів стерлінгів приніс Чималенько Мауглі. Колоніальний дим пускав, Хвалив саксонську расу І білу руку запускав Поглибше в чорну касу. Редьярд-Джозеф панам служив, Дививсь крізь їхню призму І непогано, кажуть, жив Співець війни й расизму. І жив собі сатирик Свіфт У Англії-Лапуті5, Він реготав на цілий світ З людинок-ліліпутів. І от в той час, коли цвіли У них порядки вільні, Ті «ліліпути» довели Його до божевільні. І міг би трішки Джонатан Неправді послужити, І мати чин, і мати сан, І добре в світі жити. І жив Державін на Русі В хоромах у цариці, Він привілеї мав усі Від щедрої Фелиці. Їй «автор власний» воздавав Хвалу, немов цукерку, За це поет червінці мав І царську табакерку6. А по роках того ж числа Радіщев їхав в «Мандри»7, За них Фелиця піднесла Мотузку Олександру. Та замінила мотузок Йому сибірська скрута. Коли ж відбув Радіщев строк, Він в себе влив отруту. А міг би їздить наяву На царських шестерницях І з Петербурга у Москву Й по всяких заграницях. І наш Тарас не піяв од І не запродав ліру, А навпаки, гукав народ У руки брать сокиру. Карався, мучивсь десять літ В солдатській одежині, І нестарим покинув світ Самотній на чужині. Та «Кобзаря» і досі в нас Ніхто не перевершив... Хоч, певно, премію б Тарас Шевченківську одержав!.. Були, як бачимо, бійці За принципи чудові, Були, як бачимо, й співці Не дуже принципові. Були кити, були в’юни, Які свою палітру Міняли завжди на чини Й тримали ніс по вітру. Одні, співаючи, жили, Троянди й лаври рвали, А інші іншим шляхом йшли Й колючі терни мали. Співців усіх фізична смерть Косою покосила, І, покосивши, шкереберть Усе перекрутила. Хто ліз живим на п’єдестал — Із прахом мусив вмерти, Хто жив народним болем — став Безсмертним після смерті. Той на землі залишив слід І став гігантом дужим, Хто за життя до людських бід Не був сліпцем байдужим. І пам’ятатимуть предтеч Усі земні народи, Бо словом гострим, наче меч, Спать не дали Свободі. В віках яснітимуть, либонь, Безсмертні їхні твори, Бо світлих мрій і дум вогонь У пострілі «Аврори». Співців шанують трударі, Їм слава вічна лине — В огнях Жовтневої зорі І їх сердець іскрини.
1 Клеон — відомий демагог тих часів.
2 Август Октавіан — римський імператор. Після смерті Юлія Цезаря почав боротьбу за одноосібну владу і встановив воєнну диктатуру.
3 Меценат — римський вельможа того часу, покровитель митців.
4 Генріх IV — французький король, перший з династії Бурбонів.
5 Лапуті — так звалася в «Подорожах Гулівера» країна ліліпутів, під якою Д. Свіфт розумів тогочасну Англію.
6 Катерина II пожалувала Державіну за оду «Фелица» табакерку, осипану діамантами, і 500 червінців.
7 Мається на увазі книга О. Радіщева «Путешествие из Петербурга в Москву», за яку автор був засуджений, до страти.
